Зміст
Вступ 3-10
РОЗДІЛ І. Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля)11-45
РОЗДІЛ ІІ. Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір’я (Прутсько-Серетське межиріччя) 46 - 78
РОЗДІЛ ІІІ. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини (Буковинська Гуцульщина)79 - 121
Висновки 122 - 126
Список використаних джерел та літератури 127 - 134
Додатки
Висновок

Традиційне буковинське весілля – напрочуд захоплюючий обряд, своєрідне колективне «театралізоване» свято. Важко знайти інший ритуал із таким багатим розмаїттям побутових сцен, словесних діалогів, пісенних текстів. Особливо весілля гучне, барвисте, пам’ятне у селах Буковини і скільки сіл, стільки й різновидів цього обряду. Вся весільна частина була не просто розважальним дійством. Головна її функція полягала у наставлянні молодих. Через словесні і пісенні побажання наречені мали відчути глибокі зміни в своєму житті, перехід до іншого соціального статусу, серйозність шлюбу, а відтак і нелегковажне ставлення до сім’ї.

Буковинська весільна обрядовість поділяється на три періоди: передвесільний, власневесільний і післявесільний. Кожен з них має певні звичаї та обряди. Всі ці етапи пов’язані між собою і мають на меті підвести свято до кульмінаційної точки – створення нової сім’ї. Незважаючи на те, що практично в кожному селі весільна обрядовість має свої особливості, буковинське весілля групується у кілька територіальних варіантів: рівнинна зона Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля), Буковинське Передгір’я (межиріччя Пруту і Серету) та Буковинська Гуцульщина.

Передшлюбна частина Буковинського весілля передбачала обрядове відокремлення наречених від неодруженої молоді, емоційно-психологічну підготовку молодих до переходу в сімейний статус і тривала 2-3 тижні, інколи місяць. До обрядових дій, що передують весіллю відносяться: сватання, оглядини, заручини, барвінковий та коровайний обряди, запросини на весілля та молодіжний прощальний вечір. Передшлюбні дійства в Буковинському краї мали локальні прояви виконання деяких елементів, різноманітні форми та термінологічні відмінності. Дотримання всіх етапів обряду, вдале їх виконання віщували щасливе життя молодому подружжю.

Сватання – перша зустріч для досягнення згоди на шлюб – має в різних місцевостях Буковини локальні назви: слово, свати, старости і проходило за одним сценарієм. Існували деякі відмінності в традиційній розмові сватів з батьками нареченої. Промовець – староста дуже часто вдавався до алегорій про мисливців, що натрапили на слід куниці (олениці) – красної дівиці чи купців, що дізнаються про товар. Незабаром після першої обрядової зустрічі відбувалися ще дві зустрічі шлюбних сторін, оглядини (обзорини) і заручини. На Гуцульщині на обзорини ходили як до молодої, так і до молодого. Батьки нареченого намагалися продемонструвати свій добробут. У заручинах місцевих ознак зберігалося більше. Так, у Гірсько-Карпатській зоні Буковини заручини влаштовувалися лише тоді, коли молоді з тієї чи іншої причини не могли одружитись найближчим часом і хлопець хотів заручитись словом дівчини. На знак згоди існував звичай стріляти з рушниць. А у рівнинній та передгірній частині Буковини ця подія відбувалася обов’язково, для закріплення остаточної згоди на шлюб і оприлюднення цієї події.

Запросини на весілля робили за тиждень чи за день до весілля і мають лише незначні відмінності, на загальний розвиток весільного обряду не впливають.

Обов’язковим елементом буковинського весілля є каравайний обряд. Збереження й побутування цього обряду протягом століть, наявність вірувань, обрядових пісень, пов’язаних із виготовленням та розподілом обрядового хліба, свідчать про те, що каравай наділявся в минулому магічною силою, яка мала забезпечити молодим добробут і міцний шлюб. Технологія виготовлення тіста для караваю досить складна і мала в різних регіонах Буковини свої особливості. В Прутсько-Дністровському межиріччі робили дріжджове здобне тісто, мукою і всім необхідним забезпечує молодий. На території Буковинського Передгір’я та Карпат використовувалося прісне солодке тісто з додаванням сиру, а всі продукти приносять з собою каравайниці.

За значенням і символікою тотожний коровайному є барвінковий обряд. Розгалуженість дій, пов’язаних з виготовленням вінків для молодих (урочисте збирання барвінку, поливання і посівання зерном місця, де він ріс, подавання його в хату в рушнику через вікно, тримання нитки хлопчиком при плетінні вінка, вплітання в нього квітів, зубків часнику, змащування його медом), свідчить про вияв особливої шани до цієї вічнозеленої рослини і віру в її магічний вплив на щастя молодої сім’ї. У багатьох обрядодіях барвінок виступає у єдності з хлібом.

Кульмінацією передшлюбних дійств був дівич-вечір, на якому відбувалося обрядове відокремлення наречених від неодруженої групи молоді. За структурою він складається з ряду дійств санкціонуючого характеру (прибирання гільця, розплетення коси, одягання вінків, обмін подарунками, посад молодих), які концентрувалися одночасно в домівках обох наречених. Комплексу обрядів молодіжного прощального вечора рівнинної зони Буковини притаманне збереження символічних і магічних дій переважно землеробського характеру (квітчання гільця вівсом, житом, а хліба – деревцем, дарування нареченій чобіт з житом, розплетення коси на хлібній діжі, підсипання зерна під кожух, на якому сидять молоді). На Гуцульщині поряд з дотриманням землеробських культів збільшується кількість предметів, пов’язаних з розвитком тваринництва (розплетення коси дівчини на ярмі, благословення наречених на кожусі з овечої шкіри). Головна і заключна дія першого етапу весілля – посад молодих, створювала психологічну і емоційну атмосферу, що допомагала молодим зрозуміти серйозність переходу в інший статус.

Обрядодійства головного весільного дня в переважній частині населених пунктів Буковини проводилися в неділю. Лише в Карпатах першим днем була п’ятниця чи субота. В ХІХ столітті на Буковині вінчання в церкві стало обов’язковим і невід’ємним компонентом весілля. До цього був поширений громадський шлюб, в основі якого були народні весільні звичаї. З часом обряд вінчання обростав специфічними елементами магічного, символічного, а часто і побутового характеру.

Протягом багатьох століть у Буковинському краї весільні обряди проходили у певній просторовій дислокації (дім молодого, дім молодої) і за певним характером руху почту нареченого. У межиріччі Пруту і Дністра молоді порізно йшли до церкви на вінчання і поверталися кожен окремо додому в супроводі родичів. Церковне вінчання було частковим епізодом традиційного обряду і не впливало на подвійність кола руху почту молодого на відміну від окремих сіл Буковинського Передгір’я та Гуцульщини, де весілля гуляли в хаті молодого.

Далі весільний обряд проходив у традиційному руслі. Важливу роль виконували обрядові церемонії зустрічі і проводу весільного почту, святкове застілля, посад, викуп молодої, вдягання молодою жіночого головного убору, дарування-пропій, розподіл між родиною обрядового хліба, переїзд молодої до молодого. В різних регіонах Буковини відзначені локальні особливості цього етапу весілля. Набір обрядів головного весільного дня різнився повнотою чи урізуванням окремих дій, перенесенням виконання деяких дійств в дім молодого.

Весілля закінчувалося обрядами шлюбної ночі (переодягання молодої, вивід її до гостей, демонстрація цнотливості), які в Буковинському краї побутували у пом’якшеному символічному вираженні.

Ряд дійств після шлюбної ночі в домі молодого (розтоплювання печі, посилання молодої по воду, скроплювання нею господарства, а також шанування тещі за дочку й частування родини молодої) символізували приєднання невістки до чоловікової сім’ї. Для зміцнення зв’язку молодих із батьками та для полегшення адаптації нареченої в новій оселі проходив ряд післявесільних обрядів. Насамперед, це гостина молодої сім’ї та найближчої рідні батьків молодої, яка в рівнинній зоні Буковини називалася колачини, розхідний борщ, в Гірсько-Карпатському регіоні – міни, та похлібення – в Буковинському Передгір’ї. Післявесільні обряди на Гуцульщині (висівний пропій, відгризини) проходили й у домі нареченого, де молоде подружжя влаштовувало застілля, щоб «запити» своє господарство. В усіх регіонах Буковинського краю останній цикл весільного обряду мав переважно розважальний ігровий характер з послабленою магічною функцією.

За нових соціально-економічних і культурних умов старовинна весільна обрядовість буковинців зазнала суттєвих змін, хоча її основа залишається традиційною. Особливо це стосується усталених весільних атрибутів: кожух, рушник, хліб, барвінок, мед, зерно, вода, калина, які в переосмисленому вигляді й сьогодні естетично збагачують весільний обряд. Весільні чини та гості перебуваючи під враженням традицій укладення шлюбу, духовно збагачувались, вчились гуманізму, колективізму, взаємодопомозі, здобували культуру духовного спілкування.

Відкинувши із давніх весільних звичаїв віджиле, архаїчне, буковинці зберегли у сучасному ритуалі кращі традиції старовини, які органічно й невимушено вплелись у свято весілля.

День одруження є такою визначною подією, що запам’ятовується на все життя, тому не треба нехтувати на досліджуваній нами території чудовими весільними обрядами, що створені народом, а навпаки, слід їх узагальнити і передавати цей досвід повсюдно. Це в остаточному підсумку сприятиме їх відродженню в нових історичних умовах.